В ЄС роблять те, чого ще кілька років тому ніхто не очікував. Після масштабної реформи корпоративної звітності зі сталого розвитку вони почали переглядати власні правила. Нещодавно Європейська Комісія представила переглянуті Європейські стандарти звітності зі сталого розвитку (ESRS), скоротивши кількість обов’язкових показників та розкриттів. Це рішення багато хто поспішив назвати відступом від “зеленого курсу” чи навіть кризою ESG. Насправді воно означає зовсім інше.
Євросоюз не відмовляється від сталого розвитку. Він визнає, що між кількістю вимог і якістю управління не завжди існує прямий зв’язок. Якщо керівництво компанії витрачає дедалі більше часу на підготовку таблиць, політик, анкет і звітів, але водночас не починає краще бачити стратегічні ризики, система перестає виконувати свою функцію. Саме тому ЄС сьогодні спрощує форму, але не змінює зміст.
Для України це набагато важливіший сигнал, ніж може здатися на перший погляд.
Ми лише починаємо будувати власну систему ESG саме тоді, коли ЄС вже аналізує перші результати її практичного застосування. У нас є можливість не просто імпортувати нові правила, а скористатися досвідом тих, хто вже пройшов цей шлях і визнав, що окремі рішення потребують перегляду. Найгірше, що ми можемо зробити, це механічно скопіювати перше покоління регулювання, не помітивши, що в ЄС вже переходять до другого.
Читайте також
Екологічний комплаєнс у бізнесі: чому це важливо?
Керівники готові говорити про сталий розвиток. Готові створювати нові підрозділи, призначати ESG-менеджерів, проходити оцінювання банків, готувати звітність і відповідати на запити міжнародних партнерів. Але щойно розмова переходить до перегляду інвестиційних рішень, модернізації виробництва, зміни технологічних процесів або необхідності вкладати кошти у зменшення екологічних ризиків, атмосфера швидко змінюється.
Неодноразово чула майже однакові запитання: “А це справді потрібно робити зараз?”, “Чи не можна залишити все як є до наступного року?”, “Що від нас вимагає банк і що є лише рекомендацією?”. Ці запитання ніколи не звучали через небажання змінюватися. Вони звучали тому, що для більшості компаній ESG поступово став сприйматися як ще один перелік вимог, а не як інструмент управління бізнесом.
Саме тоді я зрозуміла одну важливу річ. Ми постійно сперечаємося про те, як правильно впроваджувати ESG, але майже ніколи не говоримо про те, навіщо його взагалі створили. За словами Environmental, Social та Governance ми поступово перестали бачити головну ідею, яка стояла за їх появою.
ESG не створювали для написання звітів. Його створили тому, що традиційна фінансова звітність перестала відповідати на головне запитання, яке хвилює будь-якого інвестора, банкіра чи власника бізнесу. Не скільки компанія заробила вчора, а наскільки вона здатна залишатися успішною через десять років.
Баланс не показує, що буде з підприємством, виробництво якого критично залежить від води, якщо регіон почне втрачати водні ресурси. Фінансова звітність не пояснює, як зміниться економіка підприємства після запровадження нових екологічних вимог або після різкого зростання вартості вуглецевих викидів. Вона не показує, наскільки компанія залежить від нестабільних ланцюгів постачання, чи здатна пережити репутаційну кризу, чи готова до нових очікувань клієнтів та інвесторів.
Саме тому ESG від самого початку був не про екологію. Він був про управління майбутнім.
Читайте також
Жорстка правда про ESG
В ЄС зрозуміли це значно раніше за нас. Саме тому сьогодні вони не відмовляються від ESG, а очищують його від усього, що почало підміняти зміст формою. І саме тому головна дискусія в Україні має точитися не навколо кількості нових стандартів, професій чи звітів. Вона має точитися навколо зовсім іншого питання.
Чи здатні ми використати ESG для того, щоб навчитися ухвалювати інші управлінські рішення, чи ми просто створимо ще один підрозділ, який відповідатиме за нову бюрократію? Бо саме від відповіді на це запитання залежить, чи матиме ESG право голосу в українських компаніях.
В Україні активно обговорюється те, хто має займатися ESG. З’являються нові освітні програми, сертифікації, вакансії, професійні стандарти. Ми дискутуємо про компетентності ESG-менеджера, його функціональні обов’язки, місце в організаційній структурі компанії.
Але майже не ставимо собі важливішого запитання, яке звучить наступним чином: чи не намагаємося ми побудувати нову професію там, де Євросоюз намагався побудувати нову культуру управління? Це принципово різні речі.
Якщо подивитися на те, як еволюціонувало європейське законодавство, стає очевидно, що його автори ніколи не ставили за мету створити окрему корпоративну функцію під назвою ESG. Їхня мета була амбітнішою. Вони намагалися змінити логіку ухвалення рішень у компаніях, щоб поряд із фінансовими показниками керівництво системно враховувало ті фактори, які визначатимуть конкурентоспроможність бізнесу через п’ять, десять або двадцять років.
Читайте також
Реальні Факти, про яку незручно говорити
Саме тому сьогодні інвестор дивиться не лише на прибуток підприємства. Він аналізує, наскільки виробництво залежить від водних ресурсів, чи може компанія працювати в умовах нових кліматичних вимог, наскільки стабільними є її ланцюги постачання, чи існують ризики судових спорів, чи здатна система корпоративного управління своєчасно виявляти критичні проблеми.
Інакше кажучи, ЄС поступово перейшла від оцінки фінансової ефективності до оцінки життєздатності бізнесу. Це, мабуть, найважливіша зміна, яку сьогодні багато хто не помічає.
ESG не про екологію. Він про передбачуваність бізнесу. Він про здатність керівника побачити проблему до того, як вона стане збитком. Він про вміння приймати рішення тоді, коли ризик ще можна контролювати, а не тоді, коли він уже перетворився на кризу.
На жаль, в українській практиці ми нерідко починаємо з протилежного боку. Спочатку створюємо нову посаду. Потім шукаємо людину. Після цього купуємо навчання. Замовляємо розроблення політик. Готуємо перший звіт. І лише потім починаємо думати, як усе це пов’язано зі стратегією компанії.
Неодноразові випадки, коли ESG-менеджер знав про екологічні ризики підприємства значно більше, ніж виробничий директор, але не мав можливості вплинути на інвестиційні рішення. Є компанії, які готували дуже якісні звіти, але відкладали модернізацію обладнання ще на кілька років, хоча прекрасно розуміли майбутні наслідки. Або керівники, які щиро підтримували ідею сталого розвитку, але сприймали її як окремий проєкт, а не як новий принцип управління бізнесом.
Саме тому сьогодні ESG у багатьох компаніях справді існує без права голосу. Його запрошують тоді, коли потрібно підготувати відповідь банку, пройти аудит або написати звіт. Але його майже не запрошують туди, де ухвалюються рішення про нові інвестиції, технологічний розвиток, виробничу політику чи довгострокову стратегію. А саме там він і мав би бути.
Іноді мені здається, що сьогодні Україна стоїть перед значно більшим вибором, ніж просто впровадження ESG. Ми вирішуємо, що саме будемо імпортувати з ЄС. Черговий пакет документів чи нову культуру управління. І це вже зовсім різні сценарії майбутнього.
Бо конкурентні економіки будують не ті, хто найкраще навчився писати звіти. Їх будують ті, хто навчився раніше за інших ухвалювати правильні рішення.
