“Протягом останніх двох століть, вперше в історії, світ став свідком сталого економічного зростання. Це дозволило величезній кількості людей вийти з бідності та заклало основу нашого процвітання.
Цьогорічні лауреати премії з економічних наук, Джоел Мокір, Філіп Агіон та Пітер Говіт, пояснюють, як інновації надають імпульс для подальшого прогресу”, – повідомили у нобелівському комітеті.
Вже другий рік лауреатами премії імені Альфреда Нобеля у галузі економіки стають дослідники глибоких причин економічного зростання або його відсутності. Якщо минулого року нагороду отримали за опис звʼязку інституцій і економіки та причин наявності або відсутності успіху націй, то у 2025 році лауреатами стали науковці, які вивчають кореляцію між економічним зростанням та інноваціями. Чим саме відзначилися економісти?
Як прогрес вже 200 років рухає світову економіку
Останні два століття стали періодом найбільшого економічного зростання людства. Саме промислова революція у 19 столітті дозволила світу і, найголовніше, Європі дійти до подвоєння чи навіть потроєння своєї економічної ваги за короткий період. Цей феномен зазвичай повʼязують із технологічним прогресом, який рухав світ від початку 19 століття.
Однак знакові винаходи, які змінювали історію людства, існували до зазначеного періоду. Варто лише згадати друкарський і ткацький верстати. Попри це, стрімкий розвиток добробуту людство почало відчувати лише у 20-му столітті.
Лауреати цьогорічної “нобелівки” досліджували причини, чому останні століття технологічний прогрес був тісно переплетений з економічним зростанням.
Половину цьогорічної премії (загальна сума становить 1,16 млн дол.) отримав американський економіст Джоел Мокір. Він народився 26 липня 1946 року у Нідерландах. Бакалаврський ступінь з відзнакою отримав у Єрусалимському університеті, а ступінь доктора філософії у Єлі у 1974 році.
Свого часу Мокір був президентом Асоціації економічної історії, головним редактором Оксфордської енциклопедії економічної історії. Він вивчає економічну історію Європи, особливо період 1750–1914 років. Основні його праці: The Gifts of Athena: Historical Origins of the Knowledge Economy (Дари Афіни: історичні витоки економіки знань); A Culture of Growth: The Origins of the Modern Economy (Культура зростання: витоки сучасної економіки).
Лауреати премії імені Альфреда Нобеля у галузі економіки 2025 року
Getty Images
Філіп Агіон та Пітер Говіт отримали другу половину премії “за теорію сталого зростання завдяки творчому руйнуванню”.
Агіон народився 1956 року в Парижі. Ступінь доктора філософії отримав у Гарварді у 1987 році. Економіст є професором Колежу де Франс та INSEAD (європейська бізнес-школа), запрошеним професором Лондонської школи економіки.
Говіт народився 1946 року в Канаді, отримав ступінь доктора філософії 1973 року у Північно-Західному університеті (США). Нині – професор Браунського університету.
Основні праці науковців – A Model of Growth through Creative Destruction (Модель зростання через творче руйнування), Endogenous Growth Theory (Теорія ендогенного зростання).
Що стало ключовими факторами економічного “буму” Європи
Мокір досліджував, як економічне зростання стало стійким після другої половини 19 століття. Зокрема, на його думку, цьому сприяла низка передумов, які з’явилися лише після промислової революції. Основна з них – взаємозв’язок між наукою та впровадженням технологій: наукові відкриття сприяли створенню нововведень, а відкриті шляхи для їх розповсюдження ставали передумовами до наукових проривів.
Зростання добробуту до 19 століття характеризувалося періодами зростання або стагнації, які переривали короткі економічні “буми” під час технологічних зрушень. Однак ці сплески зростання були непостійними та з часом втрачали свою силу. Наприклад, винайдення друкарського верстата у 15 столітті не мало такого ж довгострокового економічного ефекту, як масове впровадження парового двигуна у 19-му.
Водночас на думку Мокіра, між 1500 і 1700 роками люди у Європі впевнились у здатності використовувати науку для контролю над своєю долею і, особливо, над природним світом. Як наслідок виникло просвітництво, а згодом – промислова революція. Саме остання, на думку науковця, ознаменувала собою зрушення, яке почало період різкого і стабільного зростання, що триває й досі.
Важливою частиною теорії Мокера є суспільно-політичний клімат у Європі, сприятливий для змін. Групи інтересів, які протидіяли впровадженню нових технологій, не змогли їх зупинити. Цю концепцію можна порівняти з інклюзивними інститутами, про які писали торішні лауреати Аджемоглу, Робінсон та Джонсон.
Читайте також:
Чому одні країни бідні, а другі – багаті? Пояснили лауреати премії “Нобеля” з економіки
У своїх працях Мокір критикує популярну тезу про те, що Західний світ після світової кризи 2008 року рухається до повільної стагнації та упирається у “стелю інновації”. У 2016 році він пояснював, що “з урахуванням стрімкого наукового прогресу є багато підстав вірити, що технологічні досягнення й надалі будуть перевершувати наші найсміливіші мрії та стимулюватимуть зростання”.
Песимізм щодо майбутнього прогресу у наукових колах, як стверджує Мокір, не є чимось новим. Наприклад, на початку 19 століття, коли прямо перед промисловою революцією значна частина науковців вважала, що світ уперся у своєму розвитку та рухається до стагнації.
“Що стосується нашого технологічного майбутнього, я очікую подібного результату. Щобільше, я б навіть сказав: ми ще нічого не бачили. Технологічні досягнення створять потужний поштовх для найрозвиненіших економік світу”, – стверджує Мокір.
Він додає, що наукові знання людства стрімко розвиваються, що призводить до незліченних нових застосувань. “Немає сумнівів, що технологія також буде розвиватися в десятках очікуваних і несподіваних галузей. Це принесе економічне зростання, хоча, можливо, не таке, яке буде повністю відображено, якщо ми продовжимо покладатися на застарілі стандарти обліку національного доходу”, – додає науковець.
Що таке “творче руйнування” та як воно впливає на економіку
На відміну від Мокіра, Філіп Агіон та Пітер Говіт фокусувалися не на причинах економічного зростання сучасності, а на його природі. Вони розвинули так звану парадигму Шумпетерівського зростання – концепцію, яка пояснює довгострокове економічне зростання через інновації, технологічні зміни та конкуренцію.
Ця концепція базується на ідеях австрійського економіста Йозефа Шумпетера. Її можна спростити до тези про те, що економіка росте не просто через накопичення капіталу чи праці, а завдяки циклу інноваційності, який створює економічну динаміку.
Читайте також:
Жінкам платять менше, але не тільки це. Чому Нобеля з економіки дали за дослідження гендерної нерівності?
Агіон і Говіт підкреслювали, що технологічні зміни – це процес, який може бути доволі руйнівним. Коли з’являються нові винахідники чи компанії, вони створюють сучасні продукти, виходять на нові ринки або розширюють виробництво. Проте разом з цим – витісняють старі товари й відбирають частину ринку у наявних фірм.
Наприклад, після винаходу автомобіля більшість кучерів втратили свою роботу, так само як сотні тисяч або навіть мільйони ткачів, які були вимушені змінити професію після винайдення ткацького верстата. Цей процес Агіон та Говіт називають творчим руйнуванням.
У своїх роботах вони намагалися пояснити, як саме відбувається процес інновацій і конкуренції. У статті 1992 року вони побудували математичну модель творчого руйнування, яка може визначити зв’язок між ним та довгостроковими наслідками для економіки: спочатку досліджується поведінка окремої фірми в умовах часткової рівноваги та показується, як загроза того, що нові інновації можуть витіснити компанію з ринку, впливає на її вартість. Потім пояснюється, як цей підхід можна використати для аналізу загальної економіки.
Нобелівська премія з економіки не є “Нобелівською”. Її заснували у 1968 році з офіційною назвою “Премія Центрального банку Швеції з економічних наук пам’яті Альфреда Нобеля”. З того часу її присуджує Королівська шведська академія наук за тими ж принципами, що й Нобелівські премії, які присуджують з 1901 року.
