В якому ще інтерв’ю ви можете почути від відомого на всю країну харків’янина фразу “Харків завжди називали “ментовським городом”? Хтось може побачить за цією фразою образу, інший – агресію. Та це швидше про межуючу з дитячою безпосередністю відвертість від якої так давно відвикло суспільство, а тим більше його політичний прошарок.
Чому герой цієї розмови Дмитро Добкін може дозволити собі розкіш казати як думає? По-перше, він вже вийшов з великої політики і, очевидно, не збирається в неї повертатись.
По-друге, майже всі публічні вилазки героя інтерв’ю це буквально еталон терміну “девіантність”. Одна з найвідоміших – довоєнні кадри Добкіна в залі Верховної Ради, на яких він поводить себе напрочуд незвичайно. Так, ніби вживає наркотики.
В цій розмові він звичайно це заперечує. Та якщо це і неправда, то це не має ніякої цінності: по Дмитру Добкіну беззбройним оком видно байдужість до подій минулого, і в той же час дуже відчувається стурбованість сьогоденням.
Хвилюватись дійсно є про що. Наразі основний його бізнес фігурує в кримінальних провадженнях зі звинуваченнями в торгівлі з окупованою Луганщиною. Що каже на своє виправдання Добкін – читайте нижче.
Про “окорочка Буша”, “ментовську кришу” та наркотики
— З чого почалася ваша кар’єра?
— Спочатку хотів би подякувати, що відгукнулися. Тому що після того, як вийшла інформація на “Економічній правді”, я відчув деякий резонанс. У мене багато партнерів і від деяких було багато запитань.
Що стосується моєї біографії, то скажу життєво. Я народився в родині, де батько був з комерційною хваткою. Він у радянські часи працював, так називалося, “овощником” – черешня, “арбузи”. Коли розвалився совок, він з “овощника” став цеховиком, відкрив швейну фабрику.
— Це все в Харкові?
— Так, це якраз розпад Союзу, 92-й рік. Я якраз до того покоління належу – перший випуск зі школи незалежної України – 1992 рік. І почав заробляти перші гроші – куртки “Аляски” кудись возив, щось продавав, це ще в школі, на вихідних.
— Це без батька?
— У батьків брав товар, їздили ми по базарах, щось продавали, щось заробляли. Тобто можу сказати, що перші гроші якісь я заробляв уже коли закінчував школу.
Якщо ми говоримо про перші реальні гроші, мільйони доларів, то це був десь 98 рік, коли ми стали одними з найкрупніших трейдерів. Ми завозили курячі “окорочки” з Америки корабельними партіями.
— “Окорочки Буша”.
— “Окорочки Буша”, так. Кораблі, рефрижератори 90-тисячники заходили на “розгрузку” в Маріуполь, Одесу. Це вже були насправді великі гроші.
Після цього, на початку 2000-х, ми пішли в “нефтянку”, були трейдерами. Брали нафту і переробляли на Кременчуцькому заводі, “Шебелинка” працювала, це Харківська область, газоконденсатне родовище, Лисичанський завод тоді ще працював. Але потім ці заводи викупили, зайшли “хазяєва” і вони вже не пускали нас на переробку. Далі ми пішли в банки. Після банків скуповували цукрові заводи.
Дмитро Добкін: “Харків завжди називали “ментовським городом”, тому що там університет МВС. Там була своя специфіка бізнесу в ті часи”
Олександр Чекменьов
— Буде коректно сказати, що вся описана діяльність – заслуга батька?
— Батько був лідером, безумовно. Він привів ці перші гроші, на його зв’язках ці гроші зароблялися. Ми тільки допомагали. Мені у 98-му році було 23 роки.
— Чи було зрозуміло на той момент, що з братів Добкіних в одного, старшого, більше схильності до політики, а у вас, молодшого, – до бізнесу?
— Так. Він (Михайло Добкін – Реальні Факти) у бізнес ніколи не вникав. Він був на наших деяких сімейних нарадах, тому що ми були партнерами: так батько із самого початку робив, щоб у нас були рівні відносини, у кожного була третина.
— Те, що Михайло Добкін у 28 років, у 1998-му, став депутатом міської ради Харкова, було ініціативою батька?
— Ні, це було його особисте рішення. Потім, коли він уперше у Верховну Раду обирався…
— Як це було? Приходить на сімейну нараду і каже батькові: “Я йду в депутати”?
— Харків, з одного боку, це велике місто, а з іншого боку, там усі один одного знали. Були якісь знайомі, хтось його на це сподвиг. І його зацікавило.
— З 2001 року ви – президент Харківської міської громадської організації “Ведмідь”. Чи коректно сказати, що з цього починалася ваша політична кар’єра?
— Ні, я там був номінально. Це була структура брата – якісь гуманітарні проєкти під вибори. Я вже тоді займався бізнесом. У 2001 році ми вже купили банк “Золоті ворота” в Харкові.
Читайте також:
Геннадій Кернес: Влада послуг не надає
— Як Дмитро Добкін відчув, що він багатий? Сидить у кафе чи вдома і відчуває: я мільйонер.
— Через машину. Я мріяв про машину таку от, знаєте, саму-саму. Пам’ятаю, коли вона стояла вже моя і я до неї йшов уперше.
— Яка це була машина?
— Лексус 470, він був у Харкові такий один – білий металік. 1998 року. Тоді їх уперше з Дубая почали ввозити.
— А коли прийшло психологічне і ментальне формування?
— Якщо вглиб занурюватися, то для мене тоді, у 23 роки, було найважливішим відчуття: якщо з цією машиною щось трапиться, “угонять” чи буде, не дай Бог, якась ДТП, я відчував, що куплю собі таку ж. Я знав: якщо щось трапиться, то буде така ж машина.
— Ви не могли не брати участь у складних перемовинах 90-х, коли лисі хлопці приїжджають до бізнесменів з питаннями. Як це було?
— До нас не приїжджали, у нас завжди в ті часи була “ментовська криша”. Харків завжди називали “ментовським городом”, тому що там університет МВС. Там була своя специфіка бізнесу в ті часи.
— Уже на десятій хвилині нашої розмови розумію, чому ваш брат сказав, що ви не для політики.
— Можливо. Політика це не моє.
— Жалкуєте, що пішли в неї?
— Коли траплялися якісь скандали, було не дуже приємно. Але, в принципі, усе в житті просто так не проходить.
— Якби повернути час назад, ви б пішли в народні депутати?
— Ні.
— А навіщо пішли?
— Тоді були такі часи. Уже були гроші, я був відносно молодою людиною. У 2012 році мені було 37 років. Бізнес працював і хотілося відчути щось нове. Я бачив, що це модно. Бачив це якось по-своєму, але коли туди потрапив, зрозумів, що у Верховній Раді все вирішують дві-три людини, усе інше стадо стоїть.
— У ті часи народний депутат – це було не тільки про статус, це був ще й елемент захисту бізнесу.
— Безумовно, але прямої мети йти щось захищати не було.
Дмитро Добкін: “У Верховній Раді все вирішують дві-три людини, усе інше стадо стоїть”
Олександр Чекменьов
— Вас часто питали про випадок у Верховній Раді у 2016 році, де ви щось запивали за колоною, дивно себе поводили. Якщо хоча б спробувати бути відвертим з аудиторією – ви вживали наркотики?
— Ні, я пив воду, з дружиною розмовляв тоді. Під наркотиками у Верховній Раді нереально бути.
— З чим тоді пов’язана та ваша незвичайна поведінка?
— З нервовим напруженням, не спав ніч. Одне на одне зійшлося.
— Маєте на увазі, що перед тим…
— Так, ми там десь блукали по Києву. Так вийшло. Тоді, знаєте, були такі часи, брат розглядався, він тоді був у політиці якійсь, били по ньому тоді. Я не був ціллю.
— У той же день у Верховній Раді було зафіксовано, як ви купуєте тур за 135 тисяч євро. За що такі гроші? Це відстріл білих ведмедів?
— Ні, це готель на всю родину на Сейшелах, 4 seasons. Скільки нас там, восьмеро чи десятеро їхало? От і порахуйте, по 10 тисяч з людини, квитки бізнес-класу.
— Я так розумію, що ви так і не з’їздили?
— Чого?
— З’їздили?
— Of course.
— Так ви ж казали, що не купили цей тур.
— Наступного тижня купив.
Про антибіотики, брата і московський патріархат
— Український пострадянський бізнес традиційно проходить кілька етапів. Перший – накопичення, другий – його обгортання й оформлення. Як виглядала в умовному 2010 році бізнес-група братів Добкіних?
— Перші великі гроші ми заробили на м’ясі птиці, на окороках. Це було винятково трейдерство. Купили, завезли, продали. Ми багато років займалися цим, потім вийшли з бізнесу, а в якийсь момент повернулися. У той момент уже серйозно пан Косюк розвивав внутрішнє виробництво. Ми, безумовно, запізнилися. У 2011 році надійшла пропозиція купити фабрику з переробки курки і батя пішов туди.
— У Володимирі-Волинському (з 2021 року – місто Володимир – Реальні Факти).
— Так.
— Це було рішення батька і він викупив?
— Так, йому дали таку пропозицію, він прийшов, сказав: давайте. Я спочатку – ні. Ну, бо, знаєте, кудись у той момент закопувати гроші мені здавалося неправильним. Але, як життя показало, це був правильний крок.
— Є назва материнської компанії групи?
— Avesterra Group. Вона створена в цьому році. У неї ми влили всі свої активи.
— Чи правильно розуміти, що Avesterra Group і все, чим володієте ви, це спільний бізнес братів Добкіних?
— Безумовно, це родинний бізнес, наших дітей.
— 50 на 50?
— Так, наших родин. У нього є свої діти…
— Що входить у групу, які ключові активи?
— Ми виробляємо 53 тисячі тонн продукції на рік, мова про м’ясо курчат бройлерів. Річний виторг – близько 4 мільярди гривень. Під нашу зустріч мені давали інформацію. З початку війни ми сплатили мільярд гривень податків.
Наступного місяця плануємо відкрити новий сучасний переробний завод. Ми вклали в нього 60 мільйонів євро. Він розташований на Волині, 30 тисяч квадратних метрів, з новими очисними спорудами. Такі є тільки, я знаю, в МХП.
Читайте також:
Бізнес-партнер власника “АТБ” Олександр Настенко: В 1995-му ми заробляли 30 тисяч доларів в день чистими на трьох
— Це все побудовано на базі володимирської фабрики?
— Так, це створено на базі Avesterra Group.
— Якщо повернутися до питання, що входить у групу. Ви мене поправите: Володимирська птахофабрика.
— Так.
— Володимирська торговельна компанія.
— Не входить, ми її продали давно. Вона займалася торгівлею.
— Луцька аграрна компанія.
— Так, це наша операційна компанія.
— Володимир-Волинська аграрна компанія і сільськогосподарське підприємство “Україна-М”.
— “Україна-М” – ні.
— Якщо перераховане спростити, то всі активи займаються виробництвом…
— …курятини. Хтось вирощує, хтось переробляє, хтось продає. Так легше працювати. Ми живемо в час, коли постійно є якісь питання. Легше мати кілька різних структур.
— Уся продукція реалізується під торговою маркою “Епікур”?
— Ні, з 5 тисяч тонн на місяць під цією торговою маркою – лише близько 700 тонн.
— А інша?
— “Чебатурочка”. Це наш основний проєкт. Він дешевшого цінового сегменту, тому що там різна технологія вирощування.
— Мається на увазі, що “Епікур” – елітна продукція?
— Так, вона виробляється без добавок та антибіотиків протягом усього циклу вирощування.
— Усе інше з антибіотиками?
— Не зовсім так. Звичайна технологія вирощування передбачає використання антибіотиків у процесі відгодівлі, але на фінішному етапі вони не використовуються. Це гарантує відсутність слідів антибіотиків у самому м’ясі.
Дмитро Добкін: “Я “бухий” якісь коментарі писав у ютубі про “руских”, якісь “гадості”, і потім прилетіло”
Олександр Чекменьов
— Ваші активи фігурують у кримінальних провадженнях. Ось витяг з одного з них: “З показань свідка від 13.09.2024 вбачається, що представники АТ “Володимир-Волинська торговельна кампанія”, ПрАТ “Володимир-Волинська птахофабрика”, ТОВ “Луцька аграрна компанія” упродовж 2019-2021 років більшу частину виготовленої продукції з птиці з метою отримання надприбутків постачали для реалізації на тимчасово окуповані території Луганської області за готівкові кошти”.
— Прізвище свідка?
— Не знаю.
— А я вам скажу: Коваленко.
— Це ваш колишній бізнес-партнер?
— Так. Насправді це був мій товариш, ми товаришували і я просто привів його в компанію, просив батька, щоб він працював. Він став топменеджером компанії, управляв нашим сімейним бізнесом, я йому довіряв. Усе це було десь до 2019 року, тобто багато років. Потім я йому подарував спочатку 3% акцій нашої фабрики, потім ще 4%. Я вважав, що він мій друг, і думав, що якщо в нього буде відсоток акцій, то він буде більш зацікавлений розвивати бізнес, але я помилився.
— Що пішло не так?
— Він почав публічно просувати себе як акціонера. Потім я дізнався, що за кошти моєї компанії Олексій Коваленко активно розвиває власний бізнес-проєкт. Я зрозумів, що це для мене небезпека.
— Повернімося до кримінальних проваджень, де ваші активи згадуються як учасники торгівлі з окупованими територіями.
— Це наклеп, ми цього ніколи не робили. Ми всі прокинулися 24 лютого і свідомо зробили вибір у житті. Для себе я зробив вибір. Я залишився жити тут, тут живе моя родина. Я люблю свою країну, я себе вважаю українцем. Коли мені кажуть, що я співпрацюю з ворогом, це приниження для мене. Цього ніколи не було і не буде!
— Наступне питання логічніше було б поставити вашому брату, але як можна пов’язати сказане вами з тим, що ваш брат – диякон УПЦ московського патріархату, яка хрестить танки, що їдуть в Україну і вбивають нас?
— У нас у родині я не лізу в речі, які є особливими для людини. Усе, що держава дозволяє, не заборонене. Я іду в церкву і ніколи не дивлюся, яка там табличка. Уже коли я зайшов, я бачу, куди зайшов. Я йду помолитися, поставити свічку.
— Але ж ви, як і брат, розумієте, що ви – регіональна еліта, з якої хтось може брати приклад. Потрібно розуміти цю відповідальність.
— Я не сперечаюся з вами. Я вам скажу особисте: я за все українське, але я світська людина: зайшов, вийшов. Я глибоко не занурююся в цю тему.
Читайте також:
Василь Хмельницький: Не займаюся трьома речами — зброєю, наркотиками і бізнесом в Донецьку
— В одному з епізодів кримінальної справи щодо ваших підприємств ідеться про встановлені факти експорту продукції ПрАТ “Володимир-Волинська птахофабрика” до Туреччини та Узбекистану з метою реекспорту в Росію.
— Встановлені факти просто зі слів свідка.
— Там так не сказано.
— Я вам так скажу. От зараз 96% своєї продукції ми продаємо всередині країни. Тобто це безготівкова форма, відкрита торгівля. Трошки ми продавали на західні ринки. Ми не могли продати в країни ЄС, бо в нас була стара бойня і нам не давали експортних сертифікатів. Тільки зараз, коли ми відкрили нові потужності, з’явилася можливість виходити на експортні ринки і продавати більші об’єми.
Я вже озвучив свою позицію стосовно взаємодії з ворогом. На нас летять шахеди, ракети, ми всі тут з цим живемо щодня, ми всі це відчуваємо. Прилетіти може в кого завгодно. Під Харковом у мій будинок прилетів КАБ, дому немає.
— Основний будинок?
— Так, там жила моя родина, дуже гарний будинок був.
— Це коли було?
— Коли була деокупація Вовчанська, у минулому році. Я там був, коли наші деокупували. Там усе було засрано, але це ще був будинок, я забрав з нього якісь речі, ліжко, шафу. Поставив у київському будинку, який зараз орендую.
— Знищення вашого будинку – це ж випадковість.
— Там немає всього села. Я “бухий” якісь коментарі писав у ютубі про “руских”, якісь “гадості”, і потім прилетіло.
— Ще питання стосовно звинувачень: стверджується, що Луцька аграрна компанія “відмиває” кошти з метою ухилення від сплати податків.
— Я ж вам сказав, що ми сплатили в державну казну мільярд гривень податків з лютого 2022 року. Ми “відмивочна” фірма?
— Може, ви могли заплатити півтора мільярда.
— Ні, є ж оборот. Ми – виробник.
Про конкурентів, Ющенка та виїзди за кордон
— Яке місце ви посідаєте в Україні серед найбільших виробників курятини?
— Наші 53 тисячі тонн на рік покривають 5% ринку України. Наша стара бойня могла переробляти 6 тисяч голів птиці за годину, нова – 13,5 тисячі, удвічі більше. Ми можемо вийти на 120 тисяч тонн на рік.
— Ваш основний конкурент – МХП?
— МХП – не те що конкурент, це глиба. МХП – це половина ринку, а інша половина ринку – це всі інші.
— То з ким ви конкуруєте?
— Є три компанії: ми, Нікопольська фабрика та дніпровська “Агро-овен”.
— Усі дивуються, як можна вижити, маючи такого конкурента як МХП.
— Вони пішли на Європу (на Євросоюз – Реальні Факти).
Дмитро Добкін: “При Ющенку, мені здається, я заробляв. У ті часи всі заробляли”
Олександр Чекменьов
— Якого зворотного зв’язку ви очікуєте від влади? Якщо можна, без пафосу.
— У нас наразі питань немає. З органами влади все вирішується, ніхто не приходить, не “обілечує”, не створює проблем. Іде нормальний робочий процес.
— Уже не “обілечують” чи ніколи не “обілечували”?
— Якогось такого “кіпішу” з владою не було. Що стосується центральної влади, керівництва країни, це зрозуміло: утримати країну, стримати ворога.
— Де проводите найбільше часу? Як виглядає ваш день?
— Спортом займаюся, бігаю тричі на тиждень.
— Від правоохоронних органів?
— Ні, це я трішки “триатлоню”. Займаюся англійською мовою. Прокидаюся, сніданок, потім у мене година англійської, потім тренування, три рази на тиждень пробіжка, раз на тиждень плаваю, раз на тиждень – у спортзалі.
Далі в мене “зідзвони”, це до обіду, після обіду – офіс до вечора. Потім можу десь з родиною сходити в ресторан. Я Київ ще тільки пізнаю. Я прожив 47 років у Харкові, потім почалася війна, приїхав сюди. Я поки що тут слабо орієнтуюся.
Читайте також:
Керівник бізнесу Новинського: “Андрій Єрмак, я вас прошу, будьте розумною людиною”
— Ви всі ці роки, усі 3,5 року в Києві?
— Так. З початку війни перші кілька тижнів я був у Харкові, але там уже духота стала, я забрав родину, відвіз на захід.
— “Духота” – маєте на увазі, що стало небезпечно?
— Бомбили страшно. Я так уже через родину напружився…
— Хто був найкращим президентом України за роки незалежності?
— Для мене – Ющенко, як не дивно. Кучма країну тримав, тільки коли Майдан уже був, але країну тоді не дали порвати. При Ющенку, мені здається, я заробляв і люди були поруч зі мною. У ті часи, згадую, усі заробляли.
— Може це ностальгія не за Ющенком, а за можливістю заробляти?
— Не такий прес “ментів”, якась влада не така.
— Не такий, як зараз?
— Не такий, як зараз… Я не хочу перебільшувати. Просто зараз, знаєте, такі часи, коли і так важко. Зараз його взагалі не повинно бути, на мою думку, тому що всі виживають. Знаєте, радіти від життя особливо мало в кого виходить.
— Ваші опоненти звертають увагу на те, що ви маєте вільний виїзд за кордон. Можете пояснити механіку процесу?
— Воно працює так, як держава вирішила, я так цим і користуюся. У березні 2022 року я пішов у військкомат, став відразу на облік.
— І що – вас ніхто не мобілізував?
— Ніхто, тому що всі розуміють, що моя голова на фронті? Але в мене є бізнес, є можливості. Хоча я розумію: забрали б – куди б я дівся, поїхав би.
— Тобто у вас виїзд завдяки системі “Шлях”?
— Ні, завдяки бронюванню. Наказ про відрядження або відпустка.
Дмитро Добкін: “За жодних умов не повернувся би в політику”
Олександр Чекменьов
— Як часто спілкуєтеся з братом?
— Якщо немає якихось справ, то раз на тиждень, на вихідних – обов’язково.
— З ким востаннє спілкувалися з великої політики?
— Я з політики відійшов, це вже буде шість років.
— Тобто шість років ні з ким?
— Я вам так скажу: я і тоді особливо ні з ким. Мені це не цікаво. Я не знаю, відчуваєте ви чи ні, але моє життя, моя справа – це збудувати компанію, про яку будуть говорити, яка буде лідером.
— За яких умов ви готові були б повернутися в політику?
— За жодних.
