9 липня авторитетний британський тижневик The Economist здивував багатьох, помістивши на обкладинку нового номера портрет 54-річного російського олігарха Андрія Мельниченка, охарактеризувавши його як “людину, яка могла б змінити Росію”.
У самому випуску – велика стаття про “короля добрив” на основі майже 60 годин його розмов із редактором The Economist Аркадієм Островським, а також – колонка цього підсанкційного мільярдера про те, що для гарантування безпеки у світі Захід нібито не повинен намагатися послабити Росію.
Як квантовий фізик за освітою Мельниченко заробив свої статки? Чому потрапив під санкції Заходу? І чому його колонка більше схожа на завуальовані погрози Путіна?
Що пропонує Мельниченко
Ключовий меседж колонки – коли російсько-українська війна закінчиться, РФ має стати повноцінною частиною нової архітектури безпеки. Олігарх вважає, що Захід робить помилку, обираючи “стратегію виснаження” РФ.
З цієї стратегії випливають чотири сценарії післявоєнного майбутнього: “принижена Росія на периферії західного світу”, “Росія в орбіті Китаю”, “некерований розпад країни з втратою контролю над ядерним арсеналом” і “закрита, мобілізована держава, що постійно живе в умовах обложеної фортеці”. Усі вони передбачають втрату або обмеження суверенітету РФ, стверджує Мельниченко.
При цьому мільярдер як “альтернативу без негативних наслідків” пропонує Заходу “визнати та поважати суверенітет Росії”. Слова “суверенітет” і “суверенний” вживаються в тексті колонки аж 32 рази, але олігарх так і не пояснив, як їх трактує.
Андрій Мельниченко під час Петербурзького економічного форуму, червень 2016 року
Фото Getty Images
“Вибір для зовнішніх гравців – не між дружньою Росією та ворожою. Він полягає між Росією, поведінка якої є передбачуваною, та Росією, траєкторія якої невідома. У світі, що зараз формується, передбачуваність важливіша за симпатію”, – пише олігарх.
Водночас мільярдер так і не конкретизував, що саме, на його думку, має призвести до завершення війни, якщо Захід все ж прислухається до його “поради” відмовитися від “стратегії виснаження”.
Це публічне послання олігарха, очевидно, було розраховане саме на західну публіку, але отримало набагато більше відгуків у російському та українському середовищах.
Думки Мельниченка очікувано підтримали прихильники Кремля, які пишуть про спробу знову донести до Заходу позицію російських еліт у менш різкій формі, ніж це робить Путін. Але критичних відгуків значно більше. Блогери та експерти погоджуються, що такий текст навряд чи міг вийти без узгодження “на найвищому рівні”. Або, принаймні, є спробою олігарха зміцнити своє становище на цьому “найвищому рівні” на тлі проблем із бізнесом кілька років тому.
Обкладинка The Economist із портретом Мельниченка
Фото The Economist
“Зі сторінок The Economist Путін звертається до лідерів демократичних країн із простим посланням: тиснути на Росію неправильно”, – вважає голова Центру громадянських свобод, лауреатка Нобелівської премії миру Олександра Матвійчук.
Від фізика з Гомеля до промислового магната
Мельниченко народився у 1972 році у білоруському Гомелі в родині фізика та вчительки російської мови і літератури, етнічної українки.
Майбутній мільярдер був здібним учнем: у 15 років він вступив до провідної фізико-математичної школи при Московському держуніверситеті (МДУ), а потім – на фізичний факультет МДУ: вивчав квантову статистику й теорію поля.
Першим його великим бізнесом на початку 90-х стали лотерейні пункти. Розпад планової економіки СРСР та стрімке зубожіння населення створили передумови для продажу надії на швидке збагачення. Скрізь з’явилися лотереї – і Мельниченко побачив в цьому бізнес-можливість.
Аби убезпечити себе від рейдерських атак, він залучив до бізнесу друга, батько якого очолював школу міліції у Волгограді. “Навіщо домовлятися з бандитами, якщо навколо повно недоучених міліціонерів?”, – згадував олігарх. Бізнес студента швидко ріс: якщо на першому курсі університету він їздив на “Жигулях”, то вже до кінця другого – пересів на Mercedes, а по всій Москві у нього було близько сорока лотерейних пунктів.
Читайте також
Офіцер Дмитрієв: як фінансист з Києва став головним перемовником між Путіним і Трампом
Зароблені гроші Мельниченко переводив у долари: він купував їх у китайських та американських студентів. З роками один із них став чиновником в Пекіні, а його син тепер очолює шанхайський офіс Мельниченка. А один із колишніх американських студентів зараз є членом Конгресу США. Надлишки доларів бізнесмен перепродував іншим підприємцям: так у гуртожитку МДУ з’явився його перший неофіційний пункт обміну валют.
Досить швидко цей бізнес легалізувався завдяки впливовим покровителям. Першим став Давид Крук, який тоді керував кооперативним банком “Прем’єр”: банк взяв обмінні і лотерейні пункти під своє крило. Згодом 20-річний Мельниченко відкрив власний банк – “Московський діловий мір” (“МДМ”). Ще одним його “ангелом-охоронцем” став американець Річард Спайкерман, який очолював відділ міжнародних зв’язків у Republic National Bank of New York – головному на той час постачальнику готівкових доларів до РФ.
Багато однокурсників Мельниченка по МДУ стали впливовими чиновниками та бізнесменами, а колишні курсанти школи міліції тепер обіймають високі посади в силових структурах.
Використовуючи ці зв’язки, бізнесмен поступово розвивав власну промислову групу: у 2001 році заснував “Сибірську вугільну енергетичну компанію” (СУЕК) та виробника мінеральних добрив “Єврохім”. Скуповуючи інфраструктурні проєкти – шахти, порти, залізничні термінали і енергооб’єкти, Мельниченко з часом став одним із найбільших промислових магнатів РФ. СУЕК і “Єврохім” зараз – серед світових лідерів у своїх секторах.
Мельниченко у 2008 році
Фото: The Economist
У 2023 році російський Forbes назвав Мельниченка найбагатшим росіянином із статком понад 25 млрд дол., а у 2026-му Bloomberg оцінив його активи у 20,4 млрд дол. За оцінками The Economist, на компанії мільярдера припадає 1% ВВП Росії.
Війна, санкції та повернення до РФ
До середини 2000-х років бізнесмен жив переважно за межами РФ: осів у Швейцарії і все менше брав участь в оперативному управлінні бізнесом. У 2005 році він одружився з сербською співачкою та моделлю Александрою Ніколіч: на весіллі за 30 млн дол. виступали Вітні Г’юстон, Крістіна Агілера та Енріке Іглесіас.
Олігарх розповів, що хотів жити як інші світові мільярдери: налагоджував співпрацю з такими техномагнатами, як Ларрі Еллісон та Ерік Шмідт, з бізнес-елітою ОАЕ (у 2021 році отримав там громадянство) та Саудівської Аравії.
“Але була й інша причина. Коли Путін прийшов до влади, він уклав з олігархами негласну угоду: не втручайтеся в політику – і зможете зберегти свої статки та насолоджуватися життям за кордоном. Внутрішньополітичний простір при цьому опинився під контролем силовиків – вихідців зі спецслужб”, – нагадує The Economist.
У день початку великої війни, 24 лютого 2022 року, Мельниченко був на зустрічі Путіна з олігархами – і вже 19 березня ЄС вніс його до санкційних списків як “члена найближчого оточення Путіна”, арештувавши активи, зокрема одну з яхт. Згодом він потрапив під санкції США, Швейцарії, Британії, Канади та України.
Супер’яхта Мельниченка “А” під час Каннського кінофестивалю, травень 2017 року
Фото Getty Images
У вересні 2023 року в інтерв’ю FT мільярдер скаржився, що санкції зробили його “вигнанцем” на Заході – обмеження він порівняв із ядерним бомбардуванням Хіросіми, стверджуючи, що велика війна застала його зненацька. Він запевняв, що прилетів на зустріч Путіна з бізнесом, вважаючи її рутинною.
“Ви прокидаєтеся і бачите по телевізору, як летять ракети, і у вас є вибір – піти чи не піти. Як ви можете не піти?”, – виправдовувався мільярдер. При цьому він не став висловлюватися проти війни і критикувати Путіна – бойові дії, за його словами, почалися через “глобальну помилку”. Тоді ж він у дусі російської пропаганди стверджував, що президент України Володимир Зеленський нібито “спровокував сильного агресивного сусіда своїм крайнім непрофесіоналізмом”.
Хоча мільярдер запевняв, що “не робить зброю для війни”, The Economist підкреслює, що його заводи виробляють аміак, який використовується для виготовлення боєприпасів. А в інтерв’ю одіозному Такеру Карлсону у 2024 році мільярдер стверджував, що Захід запровадив проти нього санкції, бо він “такий, яким є” – “провідний бізнесмен” і “багата людина”.
Читайте також
Фрідман, Ротенберги, Лісін та інші російські олігархи тепер під українськими санкціями. А що це дає?
При цьому “Єврохім” під санкції так і не потрапив: США і ЄС вважають добрива критично важливими для глобальної продовольчої безпеки, тому уникають обмежень. Мельниченко перевів майно до трасту, бенефіціаром якого стала його дружина-громадянка ЄС, але санкції ввели і проти неї. Подружжя намагалося скасувати їх в судах, але поки безрезультатно.
Він почав все більше часу проводити в РФ. “Вперше я відчув, що у мене немає іншої країни, крім Росії”, – стверджує Мельниченко. Але ще одним вагомим аргументом отримати “місце за столом російських еліт” стала необхідність захисту власності: у серпні 2023 року прокуратура РФ ініціювала націоналізацію однієї з його компаній, “Сібеко”. Проте вже через два тижні відкликала свої претензії після того, як олігарх пожертвував 32 млрд рублів (335 млн дол.) на благодійність.
Мельниченко під час міжнародної студентської олімпіади з хімії в МДУ, квітень 2026 року
Фото Getty Images
Бажанням “активніше брати участь у суспільному житті та запропонувати РФ власне бачення розвитку” мільярдер пояснив і свою особисту зустріч з Путіним у травні 2025 року. Чи були під час зустрічі досягнуті конкретні домовленості, він не уточнив.
Мельниченко – не дисидент і не антивоєнний герой, але й не провоєнний фанатик. Він не кидає виклик існуючій владній структурі РФ, а натомість пропонує державі свої послуги, “сподіваючись стати одним із архітекторів змін”, резюмує редактор The Economist. Мільярдер “може стати силою, яку неможливо ігнорувати”, і тому “важливо розуміти його історію”, стверджує журналіст.
